Люба Софійко!
Пишу тобі з Карпат, де над моєю хатинкою вже випав перший сніг, а янголята щовечора запалюють на небі зорі. Тобі вже 6 років — зовсім велика дівчинка! Цілий рік мої помічники записували у Велику Книгу добрих справ усе, що ти робила у місті Торонто, і я з радістю прочитав про тебе багато доброго.
Я знаю, що ти навчилася сама зав'язувати шнурівки, ділишся іграшками з меншим братиком і сказала «пробач» подрузі, коли ви посварилися. Мої янголята записали це золотими літерами, і я тобою пишаюся.
Бувало, звісно, й інакше: ти одного осіннього дня не хотіла прибирати іграшки й трішки вередувала. Але ти швидко виправилася, а це, повір, важить більше, ніж ніколи не помилятися. Тож різочку я цього року в торбу не кладу: вона залишиться в коморі до наступної зими.
У ніч із 5 на 6 грудня я зазирну до вашої оселі. Почисти свої черевички й постав їх біля дверей, а вранці зазирни під подушку. Я чув, що ти мрієш про ляльку з довгою косою. Не обіцяю, що все буде точнісінько так, але щось особливе для тебе я обов'язково знайду. І ще там чекатиме смачний миколайчик, спечений за старовинним рецептом.
Рости здорова й добра, слухайся маму й тата і пам'ятай: найкращий подарунок для мене — твоє добре серце.







